Ана Варґа, дзивоцке Тамаш, народзена 22. мая 1988. року у Вербаше. Закончела Oсновну школу Петар Петрович Нєґош у Вербаше, Штредню медицинску школи 7. април у Новим Садзе и студиї Общей медицини, мастер, на Медицинским факултету у Новим Садзе 2013. року.
Пише писнї за дзеци предшколского возросту. Писнї єй обявйовани у часопису за дзеци Заградка, а 2013. року обявена єй збирка писньох за дзеци Чом чомка нє ма уха, у едициї Жридла НВУ Руске слово. Ана Тамаш Варґа авторка и рисункох обявених у тей кнїжки. Рисованє єй гоби, закончела роботню з рисованя, хтору при Музейней збирки у Вербаше 2005/2006. року водзел академски маляр Ратко Шоч.
Рецензентка Ирина Гарди Ковачевич у рецензиї за кнїжку Чом чомка нє ма уха написала же: „Писнї Ани Тамашовей висловени спонтано и щиро, маю у себе досц мистичносци, того нїжного таїнства котре дзеци тримаю за свой реални швет. У одношеню на националну свидомосц вона нєнадрилююцо одредзена, бо у тих писньочкох зачувани заренка етнолоґийних призначкох, котри як памятка на нє так давно дожите дзецинство, чуваю тоту драгоцину окремносц, котра автентичну руску литературу за дзеци видвоює од преложених творох, цо би значело пожичених дожицох”.
На Фестивалу Червене пупче у Руским Керестуре виведзени єй два писнї.
Фахово роботи єй обявйовани у часопису Медицинского факултета у Новим Садзе Вирус.
Жиє у Вербаше, одата є и ма дзивче Катарину. Роби як лїкар общей медицини у Дому здравя Велько Влахович Вербас, у амбуланти у Бачким Добрим Полю.
Поезия
ДЗИВА ДЗИВКА
Гварели ми же кед цмота,
и кед ходзим коло плота,
дзива дзивка ше ту мота,
и скрива ше споза дрота.
Стара, млада, а чи красна,
чи дакеди зна буц гласна,
як цо и сланїна масна,
анї кус ми є нє ясна.
Я нє верим до босорки,
и кельо сце най ма роки,
оглядам ше на шицки боки,
я ше боїм лєм од квоки!
ЧОМ ЧОМКА НЄ МА УХА
Чом Чомка
нє ма уха
и як вона вецка,
слуха?
Розказац
добре зна,
и длугоки
язик ма.
Лєм ше пита
чом то так,
а допита є лєм так.
Послухац,
нє чує.
а перша
при цукрикох
танцує.
Прето чомка
и нєма уха!
Вона лєм себе
слуха!
СТРАХ
Кажду нєдзелю
под мою посцелю,
хтошка ту кучи,
плаче и фучи.
Мой страх длугки
бо мам пейц роки,
вецей ма цмота
цо ше ту шпота.
Страх ше ноши
у грубей ботоши.
Гласно ше шмеєм
ботошу нє знєєм.
Страх у моєй моци
цмота главна вноци.
СТУДНЯ
Стара и длугока
шедзи ту як квока,
глїбока то дзира
у нєй нїґда мира.
Воду жимну збера
зоз жеми вибера.
Вше смиядних поєла
ґереґи хладзела.
Коло студнї трава,
нука цмота права.
З бокох жабурина
яґод студзенїна!
Бубуш ше ту шпота,
чудна вона сорта.
Правило уводзим
я ту нє уходзим!
РИШЕНЯ ЄСТ
Сеґинь хлапец
прехладзени,
та му нощок
барз червени.
Мудри є
и нє од вчера,
а до рукава
нос уцера.
Опоминац
шицким лєгко,
Им нє чури
так навелько.
Зоз папера
хусточки маю,
та хлапцови
понукаю.
Дїдова платнова
хусточка з кишенки,
виратує рукав
такой енки.
ПАВУКОВ СТОЛ
У куцику бубка вредна,
вельо ноги, глава єдна.
Место хижки мрежу плєце,
нє горуцо у нєй влєце.
То наш павук, дранґов прави,
полудзенок себе прави.
Павук госцох привитує
за стол, та ше полуднює.
Нє заходзце, мушки до павука,
при столу вас знайдзе мука!