Дюра ЛАТЯК*

           ТРИ НЄРОЗЛУЧНИ УМЕТНЇЦКИ ТАЛАНТИ У ЄДНЕЙ ОСОБИ

 (Здогадованє з нагоди 80 рокох од дня народзеня Драґутина (Драґена) Колєсара)

           Мойо приятельованє зоз Драґеном Колєсаром почало од початку нєшка уж давного 1951. року, кед сом почал робиц у Рускей редакциї Радио Нового Саду як новинар. Вон теди бул школяр другей класи Державней театралней школи у Новим Садзе, алє уж „на живо” ґлумел и шпивал нашо народни шпиванки у руских емисийох. Свой шлєбодни час вон теди найчастейше препровадзовал у новосадским руским Културно-просвитним дружтве „Максим Горки”. Дзекуюци йому, и я ше активно уключел до Драмскей секциї, з котру теди руководзел Драґен. Єден час зме аж и вєдно бивали як подквартельоше, а придружел ше ґу нам и тедишнї нови новосадски учитель Витомир Бодянєц. Були зме теди три особи, „три слупи”, на котрих стала цала културна активносц Дружтва. Там ше ище у тедишнїм чаше цесно повязали и нашо судьби и тирваце сотруднїцтво на културним полю.

Нашо цесне приятельство тирвало полни 44 роки, а и сотруднїцтво на театралним планє, зоз кратшима прервами – тиж тельо, аж потамаль покля и єдного и другого релативно вчасна шмерц нє одняла.

          Здогадуюци ше на нїх, нєшка шмело можем повесц же и єден и други спадаю до шора особох котри означели єдну цалу епоху у театралним  и музичним живоце рускей националней заєднїци на подручу дакедишнєй Югославиї. 

„Особна карта” Драґена Колєсара

           Драґутин (Драґен) Колєсар – Коле ше народзел 11. октобра 1929. року у Бачинцох. После закончених штирох класох основней школи, 1940. року родичи го, як сина-єдинца, уписали до класичней ґимназиї у Заґребе, зоз жаданьом же би єдного дня постал священїк. Кед сом о нїм писал статю 1953. року з нагоди законченя школованя у Театралней школи (обявену у „Руским слове” ч. 18 од 1. мая 1953. року на 3. боку), приповедал ми же му теди слика священїка, церква, молитви, була єдина предпоставка будучносци. Алє, Драґенов темперамент нє бул таки яки ше очековало од єдного священїка. Уж у семинариї ше чежко повиновал правилом справованя. Любел шлєбодни живот, без строгих обовязкох яки вимагал порядок у семинариї. Видзели то и тедишнї руководителє у семинариї, алє толеровали кед Драґен дакеди потупел тоти правила, бо уж теди знал крашнє шпивац и грац на ґитари, та ридко дакеди прешла даєдна приватна святочносц у семинариї же би и  Драґен на нєй нє участвовал як аниматор. Ту вон источасно утвердзел и свою националну свидомосц. Медзитим,  у другей половки 1943. року пре войново обставини претаргнул школованє и вецей ше до класичней ґимназиї нє врацел.

Ошлєбодзенє дочекал у Бачинцох, при своїх родичох, опредзелєни за будучносц у землєдїлстве. Алє, судьба була иншака. Уж од перших дньох у шлєбоди активно ше уключує як аматер до културно-просвитней роботи у своїм валалє. Орґанизує зоз своїма парняками рижни концерти и забавни вечари и участвує як комичар у теди актуалних скечох, а вец почина и режирац єднодїйки у котрих и сам бере учасц як ґлумец.

Його талант нє остал нєзамерковани. У половки 1948. року Драґен участвує на курсу за руководительох у културно-уметнїцким аматеризме Руснацох, котри орґанизовала тедишня Руска матка у Руским Керестуре, а вєшенї истого року закончує и курс за руководительох аматерских театрох у Новим Садзе, а уж на початку 1949. року вон у Бачинцох самостойно поставя на сцену Нушичового Аналфабету, дзе є и сам ношитель главней улоги.

Алє, треба ту спомнуц же уж на курсу у Новим Садзе викладаче замерковали же Драґен надвисшує шицких других нащивйовачох курса и предложели му же би ше уписал до Театралней школи у Новим Садзе, котра праве теди прияла першу ґенерацию школярох. Нагода ше му указала аж вєшенї, у школским 1949/50. року. Спочатку наставнїки Театраалней школи сумняли до Драґенового успиху, бо вон и после пейцох рокох паузованя затримал дзепоєдни справованя зоз бувшей класичней ґимназиї. Алє, вон уж о три мешаци одстранєл шицко тото цо гамовало його дальше школованє. Уж у першей практичней роботи вон прешвечел наставнїкох же му ту место. Нєстало хибох у язику, нєстало дзепоєдних бешедних нєдостаткох, котри спочатку були барз обачлїви, характеристични нє лєм Руснацом з Бачинцох. А яки там бул школяр през цали штири роки, доказує факт же уж по першей дипломскей представи вон єден спомедзи трох найлєпших школярох (Драґиша Шокица, Драґен и Михайло Форо), котрих анґажовал Сербски народни театер у Новим Садзе. Вон тиж бул и єден спомедзи седмерих цо достали и пенєжни награди, а наградзени є зоз 5 тисячи динарами, цо теди представяло два стреднї мешачни плаци.

Теди Драґен Колєсар, попри Ирини Колесаровей, єдней спомедзи найславнєйших ґлумицох у тедишнєй Югославиї (и дальшей його родзини) постал други наш професийни уметнїк на театралним полю.

Нє без причини Мария Горнякова-Пушкашова, представяюци портрет Драґена Колєсара як уметнїка з нагоди 15-рочнїци його професийней ґлумецкей роботи („Шветлосц” ч. 3/1968, боки 235-236) констатовала  же у особи Драґена Колєсара зєдинєни три таланти (ґлумец, режисер, шпивач) и же вон шицки три розвива под’єднак и же дзекеди вони так цесно повязани же нє мож  розознац дзе єдeн престава, а други почина.

Професийна робота у Сербским народним театру

           Драґен бул веселей натури, дружелюбиви, вше порихтани заграц и зашпивац. Мал красни лирски тенор широкого гласовного дияпазону (аж по глїбоки баритон). Лєгко ше сприятельовал и вше ше цешел зоз своїм „сримским” менталитетом. Попри ґитари, научел ше грац и на приму (премици) цалком коректно, цо познєйше, кед уж постал професийни ґлумец у Сербским народним театру у Новим Садзе, режисере, попри його шпивацким таланту, барз часто хасновали у театралних фалатох през цали 22 роки у велїх улогох котри му зверйовали.

Уж по половку 1953. року Драґен як школяр участвує у представох Сербского народного театра. Успишно витворел свойо улоги у театралних фалатох Цверчок на котлянки Чарлса Дикенса (улога Джона Пирибинґла), Винчуєм Кости Трифковича (улога Байбера), Розбити гарчок од Клайста (улога валалского судиї Адама), Кловн Куприна (улога Ерика, циркусного джокея), Сили (драматизовани роман Покошене польо) Бранимира Чосича (улога дохтора Распоповича, познєйше директора новинох „Штампа”).

Розуми ше, то були улоги котри Драґен витворел ище як школяр Державней театралней школи, алє у рамикох репертоара Сербского народного театра у Новим Садзе. Мария Горняк-Пушкаш у часопису „Шветлосц” число 3/1968 (боки 235-236), кед ше наполнєло 15 роки Драґенового анґажмана у Сербским народнинм театру, цитирує його слова же му  перша улога як професийного ґлумца у СНТ була улога Ружичича у Покондиреней тиковки Кости Трифковича. Потим же ушлїдзела Трифковичова Виберна, дзе бавел улогу Байбера. Ту пришла до вираженя и його музикалносц, бо шпивал и грал на „премици”. Зоз тоту представу СНТ госцовал у Беоґрадзе як госц Беоґрадского драмского театра, дзе представу нащивел и тедишнї предсидатель Йосип Броз Тито. После того ушлїдзела улога у театралним фалаце Вични млоди Якова Иґнятовича, дзе бавел старика Милана. За тоту улогу достал аплауз на отвореней сцени на Стерийовим позорю 1966. року.

То лєм єдна часц витворених улогох у перших 15 рокох Драґеновей професийней ґлумецкей роботи. Було би потребне препатриц цали репертоар театралних фалатох, виведзених на сцени СНТ у периодзе од 1953. та по 1975. рок, же би ше точно утвердзело число улогох котри там Драґен витворел през 22 роки професийней ґлумецкей активносци.

Та и теди би його допринос югославянскей драмскей дїялносци нє бул вичерпани, бо у тим периодзе витворел и значне число улогох у телевизийних серийох и на филме, алє и у рижних драмских приредбох у орґанизациї звонка Сербского народного театра.

Треба ту спомнуц и велї госцованя ширцом тедишнєй Югославиї (Заґреб, Скопє, Марибор, Любляна, Ниш, Панчево, Вербас, Кула, Шид, Винковци, Вуковар…), алє и поза єй гранїцами (Польска, Румуния, Чехословацка, Совєтски Союз). Щири аплаузи любительох театра у Варшави, Лодю, Лублину, Кракове, Праги, Києве, Минску, Букурешту, Крайови… були нєзабутна награда за достойне презентованє нашей тедишнєй югославянскей театралней култури.

Така интензивна театрална мобилносц Драґена Колєсара охабела и  значни пошлїдки на його здравю. Вон ище як леґинь очкодовал похребцину при паду з бициґли, та пошлїдки пришли до вираженя аж у трецей децениї його живота. Мушел витримац чежку операцию похребцини, под час котрей му були имобилизовани даскельо похребциново персценї. Прето Драґен мушел вецей як пол рока лєжац нєрухоми покля му похребцина нє залїчена. На жаль, по 22 рокох на сцени (зоз вше частейшима прервами пре хорованє), боль постал вше векши и вше менєй подношлїви. То, попри ище дзепоєдних менших, була и главна причина же Драґен Колесар ришел претаргнуц ґлумецку кариєру, алє нє и театралну дїялносц. А по 1975. рок як професийни ґлумец, спрам його вияви за живота, одбавел коло 130 векши и менши улоги, нє рахуюци гевти  на филме и телевизиї.

Драґенова робота з рускима театралнима аматерами

          Под час школованя, а єден час и после того, Драґен Колесар активно участвує у роботи новосадского руского Културно-просвитного дружтва „Максим Горки”.  Фалати под його режию на вецей заводи освоюю перши места и доставаю преходну заставку на смотрох наших театралних дружтвох. У тим чаше Драґенову режисерску руку чувствую скоро шицки секциї Дружтва, а особлїво драмска, у котрей вон нє лєм режира, алє и ґлуми. Окреме паметлїва остала його представа Винчуєм Кости Трифковича, чия премиєра була на початку фебруара, а реприза 16. марца 1952. року. Алє, нє по виведзеней премиєри! Найбаржей по госцованю у Сримскей Митровици 23. марца спомнутого року. Представа виведзена на сцени митровицкого театра, дзе похасновани шицки розположиви його технїчни средства (декор, сценски реквизити и шветло). По оцени домашнїх тота представа нїч нє заоставала од представох покраїнских професийних театрох цо там у тим чаше госцовали.

Остатня представа, котру Драґен Колєсар режирал под час школованя, а бавел у нєй и главну улогу, була Демаркова комедия Слуга двох ґаздох, зоз котру новосадски аматере нащивели скоро шицки места дзе жиє векше число Руснацох у Бачкей и Сриме. Премиєра  виведзена 16. марца 1952. року, а остатня представа виведзена на госцованю у Бикич Долу 16. новембра истого року. У  медзичаше є виведзена у Сримскей Митровици, Дюрдьове (змаганє), Вербаше, Новим Орахове и Бачинцох.

Кед почал робиц як професийни ґлумец у Сербским народним театру, Драґен роботу зоз рускима театралнима аматерами у Новим Садзе препущел учительови Михайлови Ковачови, котри ше праве теди приселєл и почал робиц у тим городзе.

Алє, то була лєм обєктивна Драґенова прерва у роботи з рускима театралнима аматерами, котра тирвала нєполни три роки (1956), алє є вец знова предлужена и тирвала аж полни дванац  роки (1969). Теди вон пристал помогнуц Миронови Канюхови и Владиславови Надьмитьови у КПД „Максим Горки” Нови Сад, у поставяню на сцену їх ориґиналних кратких театралних фалатох Два любови и ми и Шалєна хижа. То бул, у ствари, и початок його найплоднєйшей режисерскей роботи з рускима, и нє лєм рускима, театралнима аматерами. То бул час кед почала активносц коло снованя Аматерского руского театра „Дядя”. Кед Театер  и формално реґистровани, у нїм Драґен Колєсар находзи свойо место як єден з трох його найплоднєйших режисерох през полни 15 роки. У тим периодзе (1971-1985) вон на обидвох сценох Театра поставел 11 театрални фалати. Були то Шпляхи на слунку Леополда Лаголи (1971), Спитованє и Медведз Антона Павловича Чехова (1973), Мац Ивана Барча (1975), Дядя Ваня А. П. Чехова (1976), Поп Чира и поп Спира Стевана Сремца, у драматизациї Йосипа Лешича (1978), Опера за три ґроши Бертолда Брехта (1979), зоз котру ше Керестурска сцена Театра пласовала аж и на Союзни фестивал у Требиню и була медзи найзамеркованшима, гоч теди уж представи нє були ранґовани, алє два Златни маски, додзелєни аматером Ани Дудашовей и Витомирови Бодянцови, потвердзую нашу констатацию. Интересантне ту спомнуц тото цо висловел Лука Дотлич, водитель розгваркох на ХХ стретнуцу аматерских театралних дружтвох Войводини, одкаль ше тота представа пласовала на ХХІІІ фестивал драмских аматерох Югославиї до Требиня. А вон на концу свойого викладаня гварел: „Цо ше дотика самого виводзеня, представа може служиц аматером на чесц. Тельо звуки и фарби, тельо ритма и возбудлївих хвилькох, темпа, видиференцованих и рижнородних подобох, богатих у виразу, виробених до детальох ридко мож видзиц на аматерских сценох.”  То гварел Лука Дотлич, дакедишнї  Драґенов професор у театралней школи. А же мал подполне право, доказую и слова з Дньовнїка дежурного патрача у „Фестивалских новосцох”, билтену ХХІІІ  фестивала драмских аматерох Югославиї, котри глаша: „Бешедуюци у цалосци, представа аматерох з Руского Керестура, у своїх основних постановкох и намирох, прешла прейґ ,рампи’ и дошла до патрача. Обачлїве же уложене винїмково вельо енерґиї, любови, занєшеняцтва же би ше представа зложела и сцигла, така яка є, до Требиня на ХХІІІ фестивал драмских аматерох Югославиї”.

  После тей представи ушлїдзела Драґенова режия театралного фалата Флорентински калап Ежена Лабиша (1981), зоз котрим Керестурска сцена наступела на ХХІІ Стретнуцу аматерских театралних  дружтвох Войводини у Кикинди, Спреводзкоше Йована Стериї Поповича (1982), потим Кавияр и ґершла Скарничи-Тарабузия (1984) и Грицово вояченє Михайла Ковача (1985).

Попри спомнутим, Драґен Колєсар зоз рускима театралнима аматерами у Коцуре поставел на сцену театрални фалат Штефана Гудака У шлєпей улїчки (1974), у Вербаше комедию Спреводзкоше Й. С. Поповича (1976), а у Петровцох истого року драму Влади Костелника Зрегочали конї на дворе, вец Костелников театрални фалат Шугаю, шугаю, пре тебе ме лаю (1977) и Ей, пада, пада росичка истого автора (1978), а вец Поме до партизанох (1979) тиж од спомнутого автора, а у Коцуре поставел на сцену комедию Кости Трифковича Виберна (1979), а потим там и комедию Покондирена тиква Й. С. Поповича (1982).

У 1970. року Новинско-видавательне подприємство „Руске слово” Нови Сад Драґена Колєсара, попри Ивана Бесерминя и Симеона Сакача, менує за члена Конкурсней комисиї за литературни конкурс за драму, розписани 15. мая 1970. з важносцу по 1. децембер 1970. року. Тота комисия, спомедзи 7 драмских текстох цо сцигли на конкурс, І награду  додзелєла Михайлови Ковачови за драму Шветла за цмим видокругом, ІІ награду Дюрови Папгаргайови за драму Остац у себе и ІІІ награду Штефанови Гудакови за драму У шлєпей улїчки (Звит Комисиї обявени у часопису „Шветлосц” ч. 1/1971, на 87. боку).

Значне ту спомнуц же ше Драґен, вироятно и дзекуюци тому же як член Конкурсней комисиї пречитал сцигнути драмски тексти на конкурс, ришел прапремиєрно поставиц шицки спомнути театрални фалати Влади Костелника, як и театрални фалат М. Ковача Грицово вояченє, и то у чаше кед ше нїхто други до того нє сцел влапиц. Бул свидоми же нашей драматурґийней творчосци нє будзе кед ше нашо нови твори нє буду поставяц на сцену. Бул свидоми же ше їх квалитет може верификовац лєм на сцени и же  може стимулативно дїйствовац на авторох за нову драмску творчосц.

Зоз тим нє вичерпана режисерска дїялносц Драґена Колєсара на руским язику. Як пише Мария Горняк-Пушкаш у спомнутей статї, обявеней у часопису „Шветлосц” ч. 3/1968, боки 235-236, з нагоди Драґеновей 15-рочнїци на сцени Сербского народного театра, вон и режирал шицки радио-драми за руски дзеци зоз новосадскима школярами ище од теди кед ше их емитовало „на живо” прейґ габох Радио Нового Саду. Алє, режирал вон и драми за одроснутих, гоч теди ище нє бул одредзени термин за таки емисиї на руским язику. Емитовани вони звичайно на державни швета. Так 1. мая 1952. „на живо” емитована адаптация єднодїйки Спитованє А. П. Чехова, а потим, кед уж сцигли маґнетофони, знята драматизация приповедкох А. П. Чехова Коньске презвиско и Шинєл у специялней новорочней емисиї 1953. року. У обидвох участвовал и як ґлумец. Та заш лєм,  найвецей их режирал за дзеци после 1966. року, кед обновени  бешедни емисиї на руским язику на габох Радио Нового Саду. У вельким чишлє з нїх вон участвовал и як ґлумец.

Нє забува ше анї на Драґенову учасц у гумористичней радио-емисиї „На габох музики и гумору” и у даскелїх гумористичних новорочних и других драмских емисийох, котри на руским язику  емитовала Телевизия Нови Сад. Велї радио-драми ше и нєшка чуваю у фонотеки Радио Нового Саду. Радио-драма Петро Чаловка, котру по мотивох рускей народней приповедки за радио написал Мирон Канюх, а режирал ю и бавел у нєй Драґен Колєсар, обявена и на ґрамофонскей плочи у виданю Радио Нового Саду. Нє забува ше анї його учасц на Фестивалу култури „Червена ружа” як интерпретатора гумористичней конферанси, як и на явних емисийох котри орґанизовала Руска редакция Радио Нового Саду.

През блїзко 40 роки своєй театралней дїялносци у вецей аматерских дружтвох Драґен Колєсар поставел на сцену понад 30 рижни театрални фалати, найвецей з рускима театралнима аматерами. Медзитим, гоч його представи високо оценьовани, награди го, окрем єдней (за єднодїйки Медведз и Спитованє 1973. року), якошик заобиходзели. З часци то мож и розумиц кед ше зна же ше на нашей єдиней смотри – Драмским мемориялу „Петро Ризнич-Дядя” – после 1973. року престало додзельовац награди за режию, бо ше оценєло же режисере и без того досц стимуловани зоз значнима авторскима гонорарами за режию. Медзитим, чежко оправдац факт же у АРТ „Дядя” виостало означованє Колєсарових ювилейних рочнїцох у роботи з аматерами, гоч то у тедишнїм чаше була пракса и з ґлумцами и з режисерами гоч и були наградзовани з гонорарами. На щесце, здогадли ше того петровски драмски аматере 1978. року и на Драмским мемориялу Петра Ризнича-Дядї, пред полну салу керестурскей публики означели 30-рочнїцу Драґеновей драмскей роботи з аматерами и уручели му пригодни дарунки. Повторело ше тото исте одношенє  руководительох АРТ „Дядя” спрам нього и 1983. року, кед ше Драґен мушел, после 35 рокох активней театралней дїялносци, дефинитивно поцагнуц и пойсц до пензиї. Остал без Златней плакети АРТ „Дядя”. Алє, Драґен и теди, гоч и нє без горчини, таке справованє руководительох у АРТ „Дядя”, нє тримал за траґичне.

Драґен єден спомедзи перших руских шпивачох РНС

         Уж 1950. року, як школяр театралней школи, успишно прешол на авдициї за радио-шпивача у Радиостанїци Нови Сад. Велї роки як вокални солист зоз тамбуровим оркестром Славка Суботина и Александра Аранїцкого „на живо” шпивал руски народни шпиванки. Познєйше, кед уж набавени маґнетофони, знял на маґнетофонску пантлїку вельке число наших шпиванкох, а – як пише Мария Горняк-Пушкаш – вишпивал их коло 200 (вєдно з гевтима „на живо”). Тоти цо зняти на пантлїкох и нєшка  з часу на час мож чуц на габох Радио Нового Саду.

Та Драґеново шпиванє нашо людзе нє слухали лєм прейґ радия. Особлїво кед бул у младших рокох, наступал и на концертох з тамбуровим оркестром Радио Нового Саду виводзених на рижних госцованьох по вецей наших валалох, а наступал и соло, провадзаци ше з ґитару. Алє, його сучаснїки го добре запаметали и як нєзаменлївого аниматора и шпивака на рижних друженьох после закончених музично-сценских програмох, особлїво теди кед тоти програми удатно закончени. А репертоар бул у ньго наисце широки. Прекрашнє шпивал руски и українски шпиванки, алє и сербски! Кед шпивал сербски писнї, нїхто би нє повед же вон нє Серб! Теди приходзел до полного вираженя його сримски темперамент и нєвичерпна енерґия. Окреме з успихом шпивал нє лєм сримски бетярци, алє  и шпиванки зоз южней Сербиї, найчастейше гевти зоз Коштани Бори Станковича. На жаль, продуценти нє були заинтересовани за його сербски репертоар, та за нїм нє остали маґнетофонски записи, окрем гевтих цо их шпивал у знятих театралних фалатох у виводзеню драмского ансамбла  Сербского народного театру.

Драґен Колєсар приватно

           У приватним живоце, окреме у младосци, Драґен Колєсар бул барз популарна особа у Бачинцох, окреме при своїх парнякох, як Руснацох так и Сербох. Кед ище як школяр приходзел през даєден викенд до свойого дому, скоро анї раз ше нє случело же би зоз гайзибанскей станїци сцигнул просто дому. Вше би го даєден пайташ затримал и погосцел, а Драґен би ше му оддлужел зоз писню, нє єдну и нє двома! Пошвидко би ше по валалє розчуло же сцигнул Драґен и коло нього би ше позберали велї його пайташе, од котрих ше чежко було розисц.

Треба ту спомнуц же Драґен походзи зоз музикалней фамилиї. Його оца наймладши брат Владимир вельо роки бул член познатого заґребского хлопского квартета „Лисински”, а и стреднї знал крашнє шпивац. Прето ше Драґен мал на кого спатрац.

Останє ми вично у паметаню час кед зме вєдно бивали як подквартельоше, троме у єдней просториї, до котрей ше уходзело директно спод отвореного конку. Ґаздиня з мужом  бивала такой обок у дакус меншей просториї од тей котру нам видала под кирию. У будинку бивали ище двої подквартельоше: єден официр зоз супругу и дзецком и єдна старша жена. Двор нам бул заєднїцки и место дзе зме вєдно препровадзовали лєтнї шлєбодни вечари. Жили зме як кед бизме були родзина. Часто ше чула музика з нашого двора. Витомир грал на гармоники, я на контри, а Драґен на премици, а шпивали зме и як трио и як солисти, зависно од розположеня. Нє ридко нас сушеди „нєсподзивали” з пражену рибу, або даякима другима „лакотками”, лєм же бизме их забавели з граньом и шпиваньом. На жаль, пошвидко зме ше мушели розисц. Витомир достал поволанку до войска, Драґен ше нєодлуга оженєл, та ше и я, як наймладши, преселєл до другого квартеля, дзе ми „цимер” бул наш познєйше познати поет Мирон Колошняї. О рок и я достал поволанку до войска, та так престало нашо друженє. Предлужене є у 1956. року, после мойого врацаня з войска, а потвердзене у 1969. року, кед НВП „Руске слово” уж було преселєне до Нового Саду и кед основани Аматерски руски театер „Дядя” зоз сценами у Новим Садзе и Руским  Керестуре. Драґен теди ище бул заняти у Сербским народним театре.

Кед прешол робиц на Телевизию, Драґен уж бул досц начатого здравя. Наздавал ше же робота режисера у информативней програми на руским язику будзе лєгчейша од гевтей на сцени у театре. Медзитим, части путованя по рижних местох и нєпредвидлїви затримованя у драже нє допущовали му притримовац ше такого режима котри би позитивно дїйствовал на полєпшанє його здравя. Ґу тому, и досц прикра його материялна ситуация го наганяла же би здобувал и дополнююци заробок. Шицко то допринєсло же  ше Драґен 1983. року мушел помириц зоз судьбу и пойсц до инвалидскей пензиї после наполнєних 30 рокох служби.

И теди, кед постал пензионер, кед оценєл же руководство АРТ „Дядя” и надалєй нє ма намиру достойно означиц 35-рочнїцу його роботи з театралнима аматерами и чесно го випровадзиц до пензиї, Драґен ришел свой ювилей преславиц у власним доме и о своїм трошку, у присустве своєй фамилиї и своїх найблїзших приятельох! Єден з тих приятельох бул и я на тей його преслави. Теди нам вон гварел же ше тераз, кед престава зоз активну театралну роботу, найбаржей цеши зоз тим же ше у своєй роботи намагал буц нє лєм добри режисер, алє и добри учитель и у каждим месце дзе режирал – охабиц за собу режисера-нашлїднїка. Углавним, то ше му и удало, окреме у Вербаше и Коцуре.

Медзитим, Драґенов нємирни дух му нє дал мира анї у пензиї. Ище два роки як пензионер предлужел режирац театрални фалати на Керестурскей сцени у АРТ „Дядя”! А вец, гоч и хори, пристал одбавиц и єдну улогу у телевизийней сказки!

Єден з хасновитих гобийох Драґена Колєсара як пензионера було лапанє рибох. Дунайска вода го змирйовала и благотворно дїйствовала на його здравє. Попри тим, и рибово месо хасновало здравю. А Драґен бул и майстор за варенє рибовей юшки! Прешвечели ше до того велї члени руских редакцийох Радия и Телевизиї, а даєдни и з „Руского слова”!

Остатнї дзешец роки свойого живота Драґен препровадзел у кругу своєй найузшей фамилиї, поцагнути з явного живота, ридко нащивйовани з боку найблїзших приятельох або новинарох руских медийох.

Звладани зоз чежку хороту умар у своїм доме у Петроварадинє 20. януара, а поховани є 21. януара 1995. року на петроварадинским теметове на Транджаменту. На остатню драгу випровадзели го, попри членох фамилиї, родзини, сушедох и приятельох, велї руски аматере, чийо ше представителє, вєдно зоз представителями Радия и Телевизиї Нови Сад, одпитали од нього зоз цеплима словами подзековносци за його уложени труд и знанє до нашей театралней култури. На жаль, на випровадзаню ше нє нашол нїхто з його бувших колеґох анї представительох Сербского народного театру, дзе Драґен полни 22 роки препровадзел у творчей роботи.

На концу, остало нам констатовац же Драґен Колєсар, гоч и нє досцигнул вершинску популарносц як ґлумец на югославянским уровню, заслужел почесне место у историї нашей култури як перши ґлумец-хлоп зоз шорох рускей националней заєднїци, котри зоз свою креативносцу як ґлумец, режисер и шпивач означел цалу єдну епоху у розвою нашей сценскей култури. Прето заслужел же бизме нє забули на ньго.

* Дюра Латяк, писатель и публицист, Нови Сад