Национални будитель Русинох у восточней Словацкей и Закарпаттю, ґу котрим етнїчно припадаю и Руснаци Бачкей, Сриму и Славониї.
Народзел ше 7. мая 1803. року у восточнословацким валалє Тополя, а умар у Пряшове 30. априла 1865. року, дзе є и поховани. Под час школованя у стреднєй школи воспитовани є у мадярским духу. По законченю богословиї першу службу достал у Пряшове.Пре особни нєпорозуменя з владиком, розпоредзени є на службу до Комлошу (нєшка Хмельова), дзе у нїм дозрева чувство припадносци рускому народу. Обачує барз чежки пошлїдки мадярскей асимилациї и вельо роби на подзвигованю власного образованя. Пошвидко ше знова враца на службу до Пряшова. На власне жаданє преходзи на службу до Ужгороду, алє ше там стрета з велькима репресиями мадярских власцох спрам руски ориєнтованей интелиґенциї. Явне дїйствованє му скоро цалком онєможлївене. Прето на початку 1844. року знова преходзи до Пряшова, дзе є концом 1843. року меновани за каноника. Ту вон препровадзел остатнї два децениї свойого живота, дзе розвил свою дружтвену активносц и постал национални будитель закарпатских Русинох.
Духновичова будительска дїялносц дошла и до Руснацох у Бачкей и Сриме, дзекуюци учительом Петрови Кузмякови и Михайлови Врабельови, котри походза тиж з восточней Словацкей, котра у тедишнїм чаше була у рамикох Мадярскей, як и Войводина. А спомина ше у документох же Кузмяк бул и Духновичов особни приятель. Трима ше же тоти учителє у настави и хасновали Духновичову „Книжицю читалную для начинающих“. Конєчно, як доказ же нашо интелектуалци з початку 20. вику прилапели Духновича и як свойого националного будителя, служи и факт же 2. юлия 1919. року на Сновательней схадзки Руского народного просвитного дружтва, попри державней, шпивана и руска гимна на Духновичов текст „Я Русин былъ…“
Литература
- Studia Ruthenica, ч. 2/1990-1991, гласнїк Дружтва за руски язик и литературу, Нови Сад.
- Олександр Духнович: Твори, т. І, Відділ українсшкої літератури в Пряшеві, Пряшів, 1998.