Дюра Латяк*

                   ИРИНА ДАВОСИР–МАТАНОВИЧ

(1933–2007)

 Дня 4. марца 2007. року, после длугей и чежкей хороти, занавше престало дуркац шерцо нашей познатей оперскей примадони Ирини Давосир-Матанович, у нашим народзе познатей и як радио-шпивачки руских и українских народних писньох и през велї роки активного члена КУД „Максим Горки” у Новим Садзе, зоз котрим нащивйовала скоро шицки руски валали у нашей жеми, а з успихом наступела и на Фестивалє українскей култури у Свиднїку (Словацка) 1968. року.

Народзела ше 4. януара 1933. року у Дюрдьове, дзе єй оцец Максим Давосир бул учитель. Мала и трох братох, спомедзи котрих найстарши Владимир тиж ходзел до ґимназиї у Руским Керестуре. Ту закончела и основну школу, а малу матуру з барз добрим успихом положела у Руским Керестуре школского 1946/47. року.

Ирина Давосир-Матанович спада до першей повойновей ґенерациї руских школярох новоотвореней Нїзшей мишаней ґимназиї зоз руским наставним язиком у Руским Керестуре. Ту здобула основне воспитанє з обласци рускей култури. Ту нашлїдзела и повойнови ентузиязем у освойованю нових знаньох и ширеню култури медзи народом. Уж як школярки другей класи ґимназиї пришол до вираженя єй музични талант. Прето ше по законченю малей матури уписала до Стреднєй музичней школи у Новим Садзе.

По законченю музичней школи поволана є до опери у Сараєве. Вона була порихтана пойсц и подписац догварку и рушела ше до драги. Застановела ше накратко у Новим Садзе, дзе єй дакедишнї професоре предложели же най ше прияви на авдицию и до новосадскей опери. Вона их послухала и такой у септембре 1953. року була прията до Опери Сербского народного театра у Новим Садзе. Ту остала аж по пензионованє у януаре 1982. року. Як солистка новосадскей опери госцовала у Беоґрадзе, Заґребе и Любляни, алє и у Болгарскей (у Варни), Єгипту (Каїро), Мадярскей (Будапешт) и Италиї. Окреме у италиянскей преси достала вельо ласкави оцени за свойо шпиванє.

Треба окреме здогаднуц же Ирина Давосир-Матанович шпивала зоз такима оперскима гвиздами як цо то була Радмила Бакочевич и Милка Стоянович.

Як виявела нашей новинарки, писательки и ґлумици Ирини Гарди-Ковачевич 1989. року у интервюу, кед уж седем роки була у пензиї, Ирина Давосир-Матанович найволєла улогу Мими у „Боемох”, алє же ю публика найбаржей запаметала по улоги Лиї у „Турандоту”, же з радосцу шпивала як Дюла у Ґотовцовей опери „Еро з гевтого швета”. Любела и улогу Чо Чо Сан у опери „Мадам Бетерфлай” гоч була чежка за виводзенє, алє подзековна. Потим ше шорую улоги у оперох „Кавалерия Рустикана”, „Паяци”, „Евґений Онєґин”, „Вертер” и велїх других. Мож повесц – у шицких цо у єй чаше були на репертоаре Опери Сербского народного театра.

Гоч як оперска солистка була замеркована и барз анґажована, дзекуюци розуменю свойого супруга Светислава, тиж бувшого члена Опери СНТ, якошик значнєйши награди, крем паперових дипломох и подзекованьох котрих було надосц, до єй рукох нє приходзели. Озда ше прето барз цешела зоз освоєну трецу награду 1960. року на змаганю младих шпивачох у Будапешту, як и зоз годзинку котру достала на дарунок од предсидателя Йосипа Броза Тита кед му у Карадьордєве шпивала по руски на даскельо заводи. Так ю вон запаметал и, даруюци єй годзинку, гварел: „То је она мала што пјева русински!” А найчастейше шпивала українску „Не питай” и руску „Невольо, невольо”.

Зоз одходом до вичносци Ирини Давосир-Матанович войводянски музични швет страцел єдного з перших повойнових репродуктивних уметнїкох, а руски музични круги єдного з найудатнєйших повойнових интерпретаторох рускей и українскей шпиванки як на отвореней сцени так и у студию Радио Нового Саду.

*Дюра Латяк, писатель, публициста